A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Привітненська громада
Волинська область, Локачинський район

Історична довідка

Відлік літ поселення починається із його першої згадки в Літописі Руському (за Іпатіївським списком) під 1157 роком: „ и снястася Гюрги съ Ярославомъ Галичьскы оу Свинюсєхъ в сєле”.

За літописом в Свинюхах стали на постій князі туровський і пінський Юрій-Георгій Ярославович і галицький Ярослав, які йшли проти Володимир-волинського, Дорогобузького і Луцького князя Мстислава-Федора Ізяславича. Однак дані археології свідчать , що тут жили люди ще в давні часи.

На території Привітненської сільської ради знайдено залишки кам’яних знарядь праці та бронзові обруч і браслет, які , очевидно, відносяться до доби бронзи (приблизно ІІ тисячоліття до нашої ери).

За однією з версій в основі назви села лежить антропонім Свинухъ/ Свинюхъ, пов'язаний з апелятивом свинопас ( за В.П.Шульгач „Ойконімія Волині”... с.113). В 1964 році село було перейменоване в Привітне.

Під час монголо- татарської навали Свинюхи були спалені, переважна більшість жителів села була вбита.

Знову Свинюхи згадуються в історичних пам’ятках, датованих 1475 роком: в одному з актів Луцький староста Іван Ходкевич писав королю Казимиру про охорону свинюської пущі від пограбувань.

Привілеєм польського короля Сигізмунда Старого в 1512 році Свинюхи були даровані шляхтичеві Михайлові Васильовичу. За інформацією ревізорів волинських замків 1545 р. Свинюхи як державне (королівське) поселення належало Волинському замку, але незадовго перед ревізією було передане Сигізмундом Августом „пану Михайлу писарю”.

13 жовтня 1560 р. писар Михайло Михайлович Свинюський в „Свинюсех” написав лист, в якому відписав своєму служебнику село Войнин, яке „ку Свинухом прислухало”. Наступного року Михайло Михайлович заложив свої Свинюхи за 1000 кіп литовських грошей.

В ХVІ ст.. через Свинюхи пролягав шлях транспортування солі на тракті з Горохова до Ковеля, який реконструюється в такій послідовності: Горохів- Свинюхи- Локачі- Уймиця- Свойчів- Пінський Міст- Турійськ- Ружин- Ковель.

В 1570 році поселення віднотоване у власності Гнєвоша Балцера з Лєскова, котрий того року сплатив з поселення 75 флоринтів податку. Гнєвошу Олєсковському вдається зібрати на Волині значну земельну власність, до якої входила й Свинюська волость (перша згадка про неї стосується 1575 роком).

В 1577 р. Г.Олєсковський платив з Свинюх за 3 дими на ринку, 10 димів з дворів на передмістю, а також за 24 огородники, 2 найманих працівників (гультяїв), 3 ремісників і 6 учнів, 3 бояр путних.

Інформація про ринок і передмістя вказує на зміну статусу поселення з сільського на міський. Як містечко Свинюхи вперше згадуються в документі 1557 р. А такий елемент урбаністичного процесу як замок згадується в містечку ще раніше- у 1554 р.

Свинюхи функціонували, як містечко  тривалий час. Воно згадане в по- борових реєстрах  XVI ст.. під 1576, 157, 1583, 1589 роками, але, як містечко з ознаками слаборозвинутого. Навіть значно пізніше, під час оглядин містечка в 1663 р., люстратори відзначили, що Свинюхи не мають ні магдебурзького привілею, ні якихось інших привілеїв від королів.

У 1583 р. востаннє названий власником Свинюх Г.Олєсковський. Через кілька років державцею Свинюх уже є хорунжий надвірний Марк Собєський. Це був польський магнат- землевласник, син якого Ян пошлюбив княжну Маріанну Костянтинівну Вишневецьку, дочку руського і Белзького воєводи, черкаського старости князя Костянтина Костянтиновича Вишневецького, відомого полководця свого часу.

За даними тарифного податку у 1629 р. у Волинському воєводстві Якуб Собєський (на той час уже вдівець) володів 577 димами (дим- двір, оселя, окреме господарство, у якому жило в середньому 6 душ). У Володимирському повіті Я.Собєський володів 275 димами, з яких 143 дими знаходились в Свинюхах ( наближено 900-1000 підданих), решта- в селах Коритниця, Войнин, які складали Свинюську волость. В Луцькому повіті магнат володів 302 димами.

На зміну власникам Собєським приходять Лещинські. Про це повідомляє документ 1664 р.

У XVIII СТ., в 1765-70 р.р., Свинюхи входять до складу староства, яке належало Вацлаву Ржевуському, воєводи краківського.

В березні 1790 р. власник містечка добивається для Свинюх привілей на магдебурзьке право, за яким також дозволяється проводити ярмарки. На відміну від масової практики надавати подібним містечкам герби „які дідич призначить”, Свинюхам було дароване право використовувати в гербі  номінальний (називний) герб з зображенням дикого кабана. На жаль, досі не відомо про відбиток свинюської міської печатки з кабанячою головою.

Свідченням того, що наш терен- край козацький є дві могили- кургани на території села: одна над шляхом у Горохів, а друга- в полі між землями Привітного і Войнина. За неписаними відомостями в першій похоронені козаки, що загинули в випадковій, але лютій січі між польським і козацьким загонами, які несподівано зустрілись на дорозі між Привітним та Колпитовом. Але є й припущення, що тут поховані козаки, які померли від чуми в час повернення козацького війська з-під Замостя в Україну восени 1648 р.

Після третього поділу Речі Посполитої в 1795 р. Свинюхи ввійшли до складу Російської імперії, ставши волосним центром у Волинській губернії.

За переписом 1911 р. Свинюхи були центром  волості. Тут проживало 2109 мешканців. Поблизу містечка- 2 ставки. В поселенні була міщанська управа, однокласна школа, поштова станція, шпиталь, 10 крамниць (торгові лавки), горілчана державна ґуральня. Проводилося 5 ярмарків щорічно.

У 1912 р. на честь 300- річчя династії Романових Свинюхи було перейменоване на Романівку, а волость- на Романівську. Але початок І світової війни, падіння династії, польська окупація не сприяли закріпленню нової назви й вона загубилася.

На 1914 р. в містечку була дерев'яна Свято- Покровська церква,, збудована в 1875 р. Кількість парафіян- 1880 душ. Ще одна церква була збудована на місцевому кладовищі. 

Військові дії І світової війни майже повністю знищили містечко. На полях біля Свинюх в 1915 р. пройшов запеклий бій російських військ з німецько- австрійською армією. В цій битві загинуло багато воїнів з обох сторін. Тому в 1927 р. відомий краєзнавчий М.Орловіч зауважив на  околицях Свинюх  значну кількість військових цвинтарів. 

Ось як описував радянський письменник  Михайло Шолохов в романі „Тихий Дон” ці події:

На Владимир-Волынском и Ковельском направлении… в последних числах сентября началась подготовка к наступлению. Неподалеку от деревни Свинюхи командованием был избран плацдарм,  удобный для развертывания наступления и артиллерийская подготовка началась.

На десятый день части Туркестанского корпуса, стрелки, пошли в наступление.

Девять с лишним тысяч жизней выплеснули в тот день на супесную невеселую землю неподалеку от деревни Свинюхи.”

Глибокий слід в історії села і в пам'яті людей залишила І світова війна. Під час відступу російських військ в 1915 році село залишила більшість його жителів, евакуювавшись в російські і східноукраїнські губернії. Село було окуповане австрійськими військами й зазнало всіх страхіть „позиційної” війни. Населений пункт був знищений дотла, а поля зриті бліндажами, траншеями, снарядними вирвами, облугували.

Старожили, що залишились під окупацією, згадують добрим словом галичан, чехів, хорватів та й  австріяків, поганої слави зажили мадяри. Власне перша українська школа в  селі Свинюхи була відкрита в умовах австрійської окупації за ініціативою Володимир- Волинської Шкільної ради місцевого Комісаріату Українських Січових Стрільців  25 травня 1916 року. Шкільна рада і вчительський контингент складалися виключно з українців, а навчання велося рідною мовою.

Після підписання Ризького договору, по якому село ввійшло до складу Речі Посполитої  в село стали повертатися біженці. Жили в землянках, залишених австрійцями бліндажах, зводили халупи, знімали з полів колючий дріт, засипали вирви, траншеї- помалу обживалися.

Швидкому відродженню села сприяло розміщення тут гмінного уряду, поліцейського постерунку. Євреї швидко розбудували містечко, відкрили бакалійні, гастрономічні, промтоварні крамнички, облаштували кравецькі, швейні, столярні майстерні, заклади громадського харчування, перукарню. За рахунок держави тут була збудоване приміщення семирічної школи, відкрито аптеку, пошту, прокладено телефонну лінію від Горохова до  Локач.

Республіканський устрій Речі Посполитої й конституція безумовно були кроком вперед порівняно з царським самодержавством. Але окупація- це все таки окупація.

Друга світова війна для жителів села почалася 1 вересня 1939 року. В селі пройшла мобілізація резервістів, фондового складу коней, проведено масову закупівлю зернофуражу. По тракту в бік Горохова  потяглися колони відступаючих частин Війська Польського. А вже 20 вересня  в село вступили частини Червоної Армії.

Школа повністю перейшла на українську мову, в бібліотеку завезли літературу українською та єврейськими  мовами, був відкритий сільський клуб, безземельні селяни були наділені землею за рахунок власності поляків, які залишили село. Головою сільської ради був обраний Григорій Купріюк. Розгортання колгоспного будівництва тоді не набрало розмаху, бо перешкодила війна.

25 червня  1941 року у Свинюхах були вже німці. Восени 1941 року 367 євреїв були зігнані в Локачинське гето і пізніше всі розстріляні. На примусові роботи в Німеччину було вивезено 117 юнаків і дівчат, без суду, просто по підозрі в нелояльності до окупаційного режиму було розстріляно 10 чоловік. З'явилися чутки, що допоміжна українська поліція, що була в селі,. не задоволена відведеною їй роллю.

Однієї ночі в березні 1943 року поліція в повному складі з усім, що мала з села зникла. Знаючі люди сказали, що поліцейські пішли в ліс, стали вояками УПА і тепер будуть воювати із німцями. До визвольної боротьби приєдналося чимало жителів села, зокрема Григорій Хоромець,  Пилип Штинько, Ілько Пилюк, Тихін Трофимюк, Степан Слюсарський, Леонід Шушковський. З літа 1943 року до ранньої весни 1944 року влада в селі фактично належала місцевому самоврядуванню під зверхністю ОУН-УПА.

Село було визволене від фашистів 14 липня 1944 року частинами 218-ої стрілецької дивізії. За свободу і незалежність Батьківщини  на фронтах ВВВ віддало своє життя 38 привітненців.

Після війни почалася відбудова села. Відкрили школу, медпункт, пошту, кооперативну крамницю, почала працювати сільська рада. Першим післявоєнним сільським головою був репресований пізніше за справжні чи надумані зв’язки з ОУН Олександр Андрійович Трофимюк. Восени 1944 року в приміщеннях, що лишились в зруйнованому гмінному комплексі, було відкрито МТС і при ній курси трактористів.

Влітку 1948 року в селі було утворено два колгоспи: в західній частині – „Шлях до комунізму” , в східній – ім..Будьонного. Згодом господарства були об'єднані   й укрупнений колгосп став називатись імені ХІХ з'їзду КПРС, а з 1969 року й до розпаду носив ім'я імені Леніна. Це було одне з найкращих господарств в районі. Свого найбільшого піднесення воно досягло під головуванням Василя Пилиповича Гуменюка.

В цей час тут працювали на різних посадах такі відомі не тільки в районі, але й в області люди, як  В.С.Сковородько, В.І.Загорський, Ю.В.Данильчук, Л.В.Бабеляс. Але справжню славу селу принесли його рядові трудівники- кавалери ордена Леніна  доярка Надія Данилівна Лукашевич,  ланкова Зіна Михайлівна Мельник, голова колгоспу Василь Пилипович Гуменюк, кавалер двох орденів Леніна механізатор Григорій Андрійович Бабеляс. Не тільки привітненці, а й старше покоління жителів району пам’ятають Олександру Михайлівну Форманюк- Героя  Соціалістичної праці, депутата Верховної Ради СРСР трьох скликань.

В 1967 році в дію вступила нова середня школа, збудована на колгоспні кошти.

Розпочата в середині 90-х років минулого століття аграрна реформа звела до занепаду КСП, розташованих в Привітному РТП та „Сільгоспхімію”. Однак життя продовжується.     В селі працює чотири СФГ, всі землі колишнього КСП розпайовані, частину земель люди обробляють самотужки, частину здали в оренду філії „Птахокомплекс „Губин”, частину –

ПП „ФруктЕксПол”, що на землях запасу сільської ради вирощує смородину.  

Нині  в Привітному 520 дворів, 1317 жителів, з них:  482- молодь до 18 років; 640-люди віком до 40 років; 232- люди віком до 60 років; 371- пенсіонери .В селі функціонує загальноосвітня школа  І-ІІІ ступенів, лікарська амбулаторія, будинок культури, два аптечних заклади, бібліотека, дитячий садок, відділення зв'язку, АТС, ветеринарна дільниця, ветеринарно-аптечний кіоск, дві станції стільникового зв'язку, приватний ринок, млин,

10 приватних торгових закладів, дві церкви – Свято-Покровська  КП та МП,  два молитовних будинки, два бурякоприймальних пункти.

Привітне- центр сільської ради, до якої належить ще й село Коритниця. В різні роки її очолювали Григорій Штуль, Микола Бабеляс, Микола Костанович, Федір Луцюк, Анатолій Ситник, Ніна Гура, Анатолій Будницький.  Село гордиться тими, хто тут народився, навчався, в кого звідси розпочалася життєва дорога.

Тут народилися Павло та Євген Лаценки. Перший з них був авторитетним в районі керівником, мав звання заслуженого вчителя України, другий- полковник, працював в Генеральному Штабі Збройних сил колишнього Союзу.

Звідси вийшли відомі педагоги Андрій Жуковський та Василь Трофимюк, журналістка Волинського радіо Лариса Віліщук, волинська поетеса Олена Криштальська, керівник ТзОВ „Україна” нашого району Ірина Гайдук, начальник Державної інспекції з карантину рослин у Волинській області Василь Максимюк та інші.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь